Модуль 5. Етапи формування психосоціальних компетентностей (життєвих навичок) учнів

Індикація модуля, в якому знаходиться користувач

Емпатія означає взутися у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима

Daniel H.Pink

Емпатія – річ інтуїтивна, але також – це те, над чим можна працювати інтелектуально

Тім Мінчайн

Поняття емпатії

Рівень емпатії

Порушення рівня емпатії

Розвиток емпатії

Інклюзивна освіта і розвиток емпатії

Навчання навичкам емпатії у школі

Якісний процес комунікації неможливий без емоційного контакту співрозмовників. Емпатія, як особливий спосіб розуміння іншої людини, є невід’ємною частиною такого контакту. Емпатія також вважається важливим чинником морального розвитку особистості. Вона розглядається як ефективний засіб розкриття і засвоєння моральних норм, сприяє розвитку гуманних стосунків, альтруїстичного стилю поведінки. Емпатійне співчуття, співпереживання виступає мотивом у допомагаючій діяльності, а також розглядається як один із засобів обмеження людиною своєї агресивності. І, нарешті, емпатія – необхідна умова розвитку особистості, ознака її емоційної та соціальної зрілості.

Емпатія (грецьк. em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан та як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації. Емпатія, як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, уміння прийняти на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевні метання, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.

Поняття «емпатії» у 1909 році увів до психології Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з точки зору співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що упродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці з філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія є складним процесом.

Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.

Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що чим більше людина схильна до співпереживання, тим вища її готовність допомогти в конкретному випадку.

Емпатійність виявляється у:

• терпимості до вираження емоцій іншими людьми,
• намаганні зрозуміти внутрішній світ співрозмовника,
• готовності адаптувати своє сприйняття конкретної ситуації до сприйняття її іншою людиною для кращого розуміння того, що з нею відбувається. Відсутність емпатії або її низький рівень свідчать про байдужість людини, її емоційну черствість [4].

У психології емпатія розглядається, як єдність емоційних, когнітивних та вольових процесів. Серед видів емпатії виділяють:

1. емпатію емоційну – реакцію аффективного типу, засновану на механізмах проекції та наслідування моторних та афективних реакцій іншого; готовність відгукнутися на почуття і душевні хвилювання.
2. емпатію когнітивну – що базується на інтелектуальних процесах: здатності інтенсивно проаналізувати інформацію про співрозмовника, готовність зрозуміти і прийняти його точку зору, а також здатності передбачити його психологічні реакції в конкретних ситуаціях.
3. емпатію поведінкову – реакція вольового типу, виражається у мотивації до альтруїстичної допомагаючої поведінки на користь іншої людини, спрямованої на поліпшення її емоційного стану.

За допомогою психологічних тестів можна визначити свій рівень емпатії. Діагностика емпатії умовно поділяє людей на 3 рівні.

1. Низький рівень. Людина відчуває складність у спілкуванні, не вміє співпереживати, емоційно відгукуватися на почуття. Не розуміє вчинків, скоєних під впливом душевних поривів.
2. Середній рівень. Людина тримає під контролем свої почуття, думки, емоції, не завжди здатна поділитися наболілою душевною проблемою. Розуміє емоційні метання інших людей,але вважає, що не слід виставляти свої почуття напоказ.
3. Високий рівень. Людина відчуває яскравий емоційний відгук на переживання. Часто не відокремлює свої емоційні проблеми від проблем інших людей, однаково співпереживає близьким і стороннім людям.

Багато професій потребують високого рівня емпатії. Насамперед, це робота, пов'язана зі спілкуванням. Це наприклад: менеджери всіх рівнів, лікарі, педагоги, психотерапевти, продавці, перукарі. Вважають, що жінки більш схильні до проявів емпатії, ніж чоловіки. Але це не є характеристикою статі. Так заведено, що від дівчат очікується більш співчутлива поведінка, більший прояв уваги та співчутливості. А от чоловікам не прийнято бути емпатійними. Та це лише упередження. Є велика кількість чоловіків з високим рівнем емпатії, і навпаки, жінок, у яких рівень емпатії недостатньо розвинений.

Дітям з високим рівнем розвитку емпатії притаманні такі риси, як чуйність, уважність, інтерес до партнера, толерантність, здатність до співчуття та реальної допомоги, тактовність, ввічливість. Однак, високий рівень емпатії молодших школярів, із властивими їм надмірною чуйністю, вразливістю, переважно емоційним сприйняттям проблем інших може призвести до певного відчуження від власних інтересів та переживань. Підвищена потреба в любові, часто стає причиною конформності, невміння будувати адекватні рольові стосунки у шкільному середовищі, відстоювати себе. Подібна стратегія може заважати процесу соціально-психологічної адаптації дитини.

Як приклад порушення розвитку емпатії можна розглянути поведінку учасників конфліктної ситуації. Як правило, у конфлікті з агресивними проявами присутні жертва та переслідувач. Представниками агресивної сторони, зазвичай, є люди з недорозвиненою емпатією, а в ролі жертв постають особи із завищеною, порівняно із більшістю, диспозиційною терпимістю. Як це не дивно, але вони співчувають своїм кривдникам, щоправда, в основі такого співчуття знаходиться страх перед кривдником та невпевненість у власних силах. І їхній завищений рівень емпатії в даному випадку формується, як компенсаторний механізм, своєрідний психологічний захист. Якщо конфлікт не надто тривалий у часі, або тільки розпочався, підліток із завищеною емпатійністю стверджує, що він «не хоче образити…/йому шкода того…», хто виявляє до нього агресію.

Діти з недостатнім розвитком емпатії емоційно бідніші та більш закриті від своїх адаптованих однолітків, вони не навчені особливо розрізняти різні емоційні стани інших людей, їхні почуття. Доволі часто ці діти просто не знають, як це: співпереживати, відчувати, розуміти, підтримувати, цінувати гідність іншої людини. Їм більш притаманно задовольняти власні потреби та вирішувати конфлікти з допомогою агресії. Причиною того є низький мотиваційно-установчий рівень готовності до життя в колективі, через агресивність, замкненість або тривожність, недостатній загальнокультурний та соціокультурний розвиток в результаті педагогічної занедбаності дитини.

Однак в структурі емпатії як надмірно, так і недостатньо співчутливих дітей спостерігається дещо спільне − дисбаланс її компонентів. Як надмірне домінування (у високоемпатійних), так і недорозвиток (у малоемпатійних) будь-якого компоненту емпатії: емоційного, когнітивного чи поведінкового, порушує рівновагу у структурі емпатії, спотворює її розвиток та призводить до переродження її у інший феномен чи навіть негативну рису особистості [7].
Тому адекватний рівень емпатії є важливою складовою гармонійного розвитку особистості.

Недостатня емпатійність дитини може бути ознакою психічного розладу і соціопатії. Дослідники у такому випадку говорять про «бездушність-неемоційність» дітей, що означає недостатність емпатії, каяття і почуття провини, неглибокі емоції, агресивність і жорстокість, байдужість до покарання. Безсердечні і неемоційні діти без проблем завдають іншим біль, щоб отримати те, що хочеться. Якщо вони виглядають турботливими і співчутливим, то, ймовірно, намагаються маніпулювати іншими. Такі якості особистості, на думку вчених, можуть бути через особливості мозкових структур. Зокрема, експерти вказують на мигдалеподібне тіло, що входить в лімбічну систему, як на винуватця холоднокровності і руйнівної поведінки. Людина з недостатньо активним або недостатньо розвиненим мигдалеподібні тілом може не відчувати емпатії або не стримувати насильство. Докладніше про дані дослідження можна ознайомитися у додаткових матеріалах.

Емпатія може бути вродженою здатністю, що дуже яскраво простежується у малюків. Якщо заплакав один – його обов'язково підтримають інші. Емпатія також розглядається як навичка, що набувається в процесі соціалізації і передбачає здатність приймати соціальні ролі й установки інших, намагаючись не враховувати власні упередження, інтерпретації і по-справжньому прислухаючись до іншої людини. Не дивно, що емпатія набувається з досвідом, адже простіше зрозуміти переживання іншої людини, якщо те ж саме доводилося переживати у своєму житті.

Великий вплив на розвиток емпатї має спілкування з батьками. Порушення контакту з батьками травмує психіку дитини і негативно впливає на розвиток емпатії.

Після вступу дитини до дитячого садочка, школи, до процесу виховання приєднуються вихователі та вчителі [2]. Розвиток емпатії у дітей залежить від того, як педагог сприятиме розвитку стосунків між дітьми, як він сам проявляє емпатію до учнів, як він допомагає їм вирішувати конфлікти. Так, вчитель повинен заохочувати дітей дбати один про одного, телефонувати до однокласників і цікавитися їх самопочуттям, коли вони хворіють, допомагати наздогнати пропущений матеріал. Емпатійність дітей проявляється також у їхньому піклуванні про тварин, у їх ставленні до рідних.

Мистецтво є потужним джерелом розвитку емпатії. Милуючись картиною чи слухаючи приємну музику, людина немов поринає в новий світ, емоційно переживаючи, те, що хотів передати митець. Переглядаючи театральні вистави, спектаклі, хороші фільми, людина вчиться співпереживати героям, сприймати світ їхніми очима, розвиваючи тим самим здатність до емпатії. Набути емпатійний досвід можна, читаючи хороші літературні твори, уявляючи себе на місці їх героїв, переживаючи їх почуття.

Самовиховання емпатії починається з накопиченням життєвого досвіду та емоційного багажу. Для початку дитина вчиться слухати іншу людину, вникати в тембр її голосу, стежити за зміною міміки, ділитися з нею враженням від почутого. Прагнути розібратися в собі – це важливий аспект розвитку емпатії. Дітям, підліткам буває важко пояснити свої емоційні проблеми, попросити допомоги у дорослих. Важливо навчитися аналізувати свої вчинки, слова, думки, коригувати їх у міру потреби. Тільки після того як людина усвідомила свої думки, почуття, стремління – вона зрозуміє мотивацію інших людей [1].

Інклюзія, з педагогічної точки зору – це повне залучення УСІХ учнів в УСІ аспекти загальноосвітнього навчального простору, реформування загальноосвітніх шкіл і перепланування навчальних приміщень так, щоб вони відповідали потребам усіх без виключення дітей. Інклюзія – це розкриття особистості кожного учня за допомогою навчальної програми, яка є досить складною, щоб забезпечити простір для розвитку, і водночас відповідає можливостям дитини.

Метою інклюзивної освіти є забезпечення рівного доступу до якісної освіти в умовах загальноосвітнього навчального простору, пристосованого до задоволення особливих освітніх потреб кожної людини; створення умов для вдосконалення системи освіти і соціальної реабілітації дітей з особливими освітніми потребами, через упровадження інноваційних технологій, зокрема інклюзивного навчання.

Відповідно до мети перед інклюзивною освітою стоять такі завдання:

• запровадження інноваційних освітніх технологій для надання спеціальних освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами;
• забезпечення психолого-­педагогічного, медико­-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами;
• упровадження інклюзивної моделі навчання в загальноосвітніх навчальних закладах;
• розроблення і використання спеціального навчально-­методичного забезпечення, реабілітаційних засобів навчання;
• удосконалення системи підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, які працюють в умовах інклюзивного навчання;
• залучення батьків дітей з особливими освітніми потребами до участі в навчально­реабілітаційному процесі.

Переваги інклюзивної освіти подані на схемі «Переваги інклюзивної освіти».

Переваги інклюзивної освіти

Навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і здорових дітей, членів їх родин і суспільства в цілому. Взаємодія зі здоровими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, соціальному й емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Взаємодія між учнями з особливими освітніми потребами і здоровими дітьми в інклюзивних класах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. Завдяки такій взаємодії діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, вони стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги. Така співпраця сприятиме розвитку емпатії в учнів, доброзичливості та дружнього ставлення один до одного [6, 2, 3].

Деякі інтерактивні (тренінгові) методи, які широко використовуються при викладанні основ здоров’я та можуть використовуватися на інших предметах, особливо ефективні для розвитку емпатії. Це, зокрема, робота в малих групах, рольові ігри та аналіз історій та ситуацій (case study).

Робота в групах. Групове обговорення максимально підвищує активність і внесок кожного учасника. Дискусія допомагає учневі уточнити свої уявлення, усвідомити почуття і ставлення. Обговорення в групах дає змогу більше дізнатися одне про одного, стимулює вільний обмін думками, збільшує ймовірність того, що учні краще зрозуміють почуття і позиції інших, більше рахуватимуться з ними.

Рольові ігри – характеризуються відігруванням певних життєвих ситуацій і можливість подивитися на одну і ту ж ситуацію з позиції різних соціальних ролей. Рольова гра допомагає краще зрозуміти почуття уявного персонажа і розвинути навички емпатії. Крім того, завдяки рольовій грі учасник має змогу краще зрозуміти і висловити свої почуття без побоювання розкритися і бути висміяним. Через рольові гри дитина вчиться перевтілюватися, при цьому розвиває душевність і таким чином починає розбиратися в емоційному світі іншої людини.

Аналіз історій і ситуацій – детальний розбір реальної або вигаданої історії, в якій описано, що сталося в житті конкретної людини, групи людей, родини, школи чи громади. Учні аналізують поведінку персонажів, прогнозують, оцінюють наслідки різних варіантів їхньої поведінки. Завдяки цьому методу учні можуть аналізувати історії, які викликають співпереживання до героїв, а також на прикладах проявів емпатії у героїв історій навчаться самостійно виражати такі емоції.

У програмі предмета «Основи здоров’я» є окремі теми, присвячені розвитку емпатії до оточуючих: дорослих та однолітків.

Тренінги для початкової школи

1 клас

Тема 1. Моя родина. У дітей формується уявлення про сім’ю як осередок любові, емпатії, взаємної допомоги та відповідальності.

2 клас

Тема 5. Друзі з особливими потребами. В ході заняття дізнаються, що відчувають люди з вадами здоров’я, якщо вони не мають друзів; наводять приклади видатних людей з вадами здоров’я, які досягли життєвого успіху; формується уміння висловити підтримку людям з особливими потребами.

Тренінги для основної та старшої школи

5 клас

Тема 1. Ти — особливий. Учні розвивають життєві навички позитивної самооцінки, самоусвідомлення і самовдосконалення, а також уміння запропонувати допомогу людям
з обмеженими можливостями.

Тема 2. Ми — особливі. Розвиток навичок толерантності, протидії дискримінації, уміння працювати в команді, поважати особисті якості інших людей.

Тема 3. Про почуття і співчуття. Діти вчаться толерантно (у безоцінній манері) висловлювати свої негативні почуття (невдоволення, образу). Розвивають вміння розуміти почуття інших людей, співчувати і співпереживати.

Список використаних джерел:

1. Бадалев А.А., Каштанова Т.Р. Теоретико-методологические аспекты изучения эмпатии// Групповая психотерапия при неврозах / Под ред. Б.Д.Карвасарского и В.А.Мазуренко. – Л., 1975. – С. 11-19.
2. Кравченко Г.Ю. Інклюзивна освіта / Г.Ю. Кравченко, Г.О. Сіліна. – Х. : “Ранок”, 2014. – 144 с.
3. Лорман Т. Інклюзивна освіта. Підтримка розмаїття у класі: [практ. посіб.] /Лорман Т., Деппелер Д., Харві Д.; [пер. з англ. Т. Клекота]. – К. : – СПД-ФО Парашин І.С., 2010. – 296 с.
4. РОЗВИТОК ЖИТТЄВИХ НАВИЧОК - Навчально-методичний посібник для роботи зі старшокласниками і випускниками інтернатних закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Київ. 2011.
5. Санникова О. П. Эмоциональность в структуре личности / О. П. Санникова. – Одеса: Хорс, 1995.
6. Ю.Д. Бойчук, О.С. Бородіна, О.М. Микитюк ІНКЛЮЗИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ОСНОВ ЗДОРОВ’Я Монографія
7. Рябовол Т. А. Соціально-психологічні чинники розвитку емпатії у молодших школярів загальноосвітніх навчальних закладів [Електронний ресурс] / Т. А. Рябовол – Режим доступу до ресурсу: http://lib.iitta.gov.ua/5232/1/%D0%A1%D1%82(1).Pdf.
8. Барбара Б. Х. Когда твой ребенок — психопат [Електронний ресурс] / Брэдли Хагерти Барбара. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/kogda-tvoy-rebenok-psikhopat/.